Ревізор

Все почалося з ревізії. Але любителів детективного жанру чекає гірке розчарування: в описуваній історії ревізія привела не до розкриття злочинної зграї шахраїв, а до ... відкриття нового хімічного елемента.

Сталося це в Німеччині на початку XIX століття. Окружний лікар Ролов, проводячи ревізію аптек свого округу згідно зі своїми службовими обов'язками, виявив у багатьох з них препарати з окисом цинку, які здалися йому підозрілими: їх зовнішній вигляд дозволяв припустити, що вони містить миш'як. А оскільки репутація цього елемента і зараз далеко не бездоганна (до сих пір, наприклад, багато істориків вважають миш'як "винуватцем" смерті Наполеона), Ролов заборонив продаж цих препаратів і піддав вилучений окис цинку перевірці. Перші ж досліди начебто підтвердили той факт, що пильний лікар не дарма підняв тривогу: при взаємодії вилученого розчину окису цинку і сірководнем випадав жовтий осад, який дуже нагадував сульфід миш'яку. Але власник фабрики, яка виготовляла злощасні препарати, на прізвище Герман, не захотів здаватися без бою. Будучи за професією хіміком, він ретельно перевірив свою продукцію на присутність миш'яку усіма відомими тоді методами. Результати аналізів явно спростовували думку Ролова, і Герман звернувся до місцевої влади з проханням "реабілітувати" його ні в чому не винні препарати.

Перш ніж остаточно вирішити суперечку, що виникла, влада землі Ганновер вирішила з'ясувати думку професора Штромейєра, який очолював кафедру хімії Геттінгенського університету, а за сумісництвом обіймав посаду генерального інспектора всіх ганноверських аптек.

Із Шенебека, де знаходилася фабрика Германа, в Геттінген були надіслані зразки цинкових сполук, і генеральний інспектор приступив до виконання ролі арбітра в суперечці між окружним лікарем і фабрикантом. Щоб отримати окис цинку, в Шенебеку прожарювали вуглекислий цинк. Штромейєр виконав ту ж саму операцію і на своє здивування виявив, що з'єднання, яке утворилося, має жовтий колір, а окис цинку "по правилам" повинен бути білим.

Яка ж причина цієї незапланованої жовтизни? Герман пояснював її присутністю домішки заліза. Ролов же стверджував, що у всьому винен миш'як. Провівши повний аналіз карбонату цинку, Штромейєр виявив новий метал, дуже схожий на цинк, але який легко відокремлювався від нього за допомогою сірководню. Вчений назвав метал кадмієм, підкресливши тим самим його "родинні зв'язки" з цинком: грецьке слово "кадмея" з давніх часів означало "цинкова руда". Саме ж слово, за переказами, походить від імені фінікійця Кадма, який нібито першим знайшов цинковий камінь і помітив його здатність надавати міді при виплавці її з руди золотистий колір. Це ж ім'я носив герой давньогрецької міфології: за однією з легенд, Кадм переміг у важкому поєдинку Дракона і на його землях побудував фортецю Кадмею, навколо якої потім виросло місто Фіви.

В 1818 році Фрідріх Штромейєр опублікував докладний опис нового металу, а вже незабаром відбулося кілька "замахів" на його пріоритет у відкритті кадмію. Перший з них зробив знайомий нам Ролов, проте його домагання були відкинуті як безпідставні. Трохи пізніше Штромейєра, але незалежно від нього той же елемент відкрив у цинкових рудах Сілезії німецький хімік Керстен, який запропонував назвати елемент мелінумом (що означає "жовтий, як айва") - за кольором його сульфіду. На слід кадмію напали ще двоє вчених Гільберт і Джон. Один з них запропонував іменувати елемент юнонієм (за назвою відкритого в 1804 році астероїда Юнони), а інший - клапротієм (в честь померлого в 1817 році видатного німецького хіміка Мартіна Генріха Клапрота - першовідкривача урану, цирконію і титану). Але не зважаючи на величезні заслуги Клапрота перед наукою, його імені не судилося закріпитися в списку хімічних елементів: кадмій залишився кадмієм.

У чистому вигляді кадмій - досить важкий (важче заліза) м'який метал. Якщо пруток кадмію прикласти до вуха і зігнути, то можна почути характерний тріск, що викликається деформацією кристалів металу. Такий же звуковий ефект спостерігається і у олова ("олов'яний крик").

Порівняно невисока температура плавлення (321 °C) зумовила широке застосування кадмію в якості компонента легкоплавких сплавів. До їх числа належить, наприклад, сплав Вуда (12,5 % кадмію), який був розроблений ще в 1860 році не надто відомим англійським інженером Вудом. Часто цей винахід помилково приписують його однофамільцю - знаменитому американському фізику, але у того є більш ніж надійне "алібі": у момент створення сплаву його просто не було на нашій планеті - він народився лише вісім років по тому. Легкоплавкі сплави використовують як припої, як матеріал для отримання тонких і складних виливків, в автоматичних протипожежних системах, для спайки скла з металом, тощо.

(За матеріалами книги С. І. Венецького "Розповіді про метали" та Вікіпедії)