Мідний вік

На початку 50-х років XX століття англійський археолог Джеймс Мелларт проводив розкопки на Анатолійському плоскогір'ї в Туреччині. Знахідок виявилося небагато, і вчений вирішив припинити пошуки. Залишаючи Анатолію, Мелларт не знав, чи повернеться він сюди коли-небудь знову. І тим більше він не міг припустити, що вже через кілька років йому випаде доля саме тут зробити відкриття, про яке фахівці будуть казати як про сенсацію в світовій археології. Час від часу в пам'яті археолога спливали два великих пагорба в долині річки Коньї, до яких у нього так і не дійшли руки. Щось змушувало його подумки повертатися туди, де серед солончакових степів височіли ці пагорби, що носили назву Чатал-Гьоюк.

І ось восени 1958 року Мелларт знову приїхав сюди і разом з колегами приступив до розкопок східного пагорба Чатал-Гьоюка. І що ж? Знахідки посипалися одна за одною. Пагорб немов поспішав розлучитися зі своєю таємницею, яку йому довелося зберігати довгі століття. Виявилося, що колись тут знаходилося поселення стародавніх землеробів і скотарів. Радіовуглецевий аналіз дозволив визначити час існування цього поселення: приблизно 6500-5700 роки до н. е. Вісім з половиною тисячоліть! Такий поважний вік Чатал-Гьоюка не міг не викликати величезного інтересу до цього пам'ятника неолітичної епохи.

Незабаром археологи розгорнули систематичні роботи, і фортуна не змусила довго чекати себе: були знайдені хатини, домашні вогнища, предмети побуту, які непогано зберіглися. Щедрим виявився Чатал-Гьоюк і на твори мистецтва древніх майстрів: настінні кольорові фрески, барельєфи, витончені статуетки, керамічні вироби. Але все ж найбільшу наукову цінність, мабуть, мали не вони, а маленькі мідні речі, знайдені на одному з найнижчих (а значить, і самих ранніх) горизонтів розкопок: дрібні шильця, крихітні намистинки і трубочки, що служили прикрасами для жіночого одягу. Ці непоказні на вигляд, окислі і позеленілі крупиці міді були найдавнішими на той момент металевими виробами, які вдалося знайти на нашій планеті.

Спочатку Мелларт припустив, що мідь, яка послужила тутешнім жителям матеріалом для їх виробів, мала самородне походження. Але Чатал-Гьоюк приготував археологам та історикам металургії ще один сюрприз: робітники, які проводили розкопки, натрапили в тих же нижніх шарах на шматок мідеплавильного шлаку. Це свідчило про те, що майстри Чатал-Гьоюка вміли не тільки обробляти самородну мідь, але і виплавляти цей метал з руд.

Це відкриття мало величезне значення для науки. І хоча незабаром після описаних подій на сході від Конійської долини в верхів'ях ріки Тигр група американських і турецьких археологів знайшла залишки стародавнього поселення зі слідами міді і мідної руди, яке виявилося приблизно на п'ять століть старіше Чатал-Гьоюка, саме цей двогорбий пагорб Анатолійського плоскогір'я, який відсунув мало не на три тисячоліття в глиб часів передбачувану границю виникнення на Землі металургії, увійшов в історію археології як одна з найбільш чудових її сторінок.

Чому саме мідь стала першим металом, який опинився в руках людини? Чому їй судилося зіграти таку важливу роль в розвитку людського суспільства?

Разом з золотом, сріблом, залізом, оловом, свинцем і ртуттю мідь входить в "чудову сімку" металів, відомих людям з незапам'ятних часів. З цих семи найдавніших металів лише три - золото, срібло і мідь - зустрічаються на Землі в самородному стані. Але золото і срібло потрапляло до рух наших пращурів не так часто як мідь, причому іноді у вигляді досить солідних самородків. Так, в середині XIX століття в районі Великих озер в Північній Америці був знайдений зросток великих мідних брил масою приблизно 400 тонн. На поверхні металу збереглися сліди кам'яних сокир, за допомогою яких ще за часів неоліту люди відбивали від брил шматки міді, щоб використовувати її для своїх потреб.

А потреба в цьому металі була - і чимала. Переваги міді перед камінням в якості матеріалу для знарядь праці, зброї, предметів побуту виявилися настільки очевидними, що древній хлібороб, скотар або мисливець не міг їх не помітити. Ще б пак: метал порівняно легко міняв форму, його можна було сплюснути, загострити, виконати в ньому отвір. Мідь почала тіснити позиції каменю і незабаром міцно увійшла в життя первісних людей: кам'яний вік здав повноваження мідному.

Поступово накопичуючи досвід обробки міді, людина досягла в цій справі помітних успіхів, про що говорять мідні вироби стародавніх майстрів, що надійшли до нас. У гробниці одного з єгипетських фараонів, що жив приблизно в середині третього тисячоліття до н. е., був знайдений великий котел, виготовлений з листа розплющеної міді.

З часом люди навчилися плавити мідь і відливати з неї прості вироби. І хоча найдавніший відомий археологам мідний виливок - сокира - налічує майже шість тисячоліть, по-справжньому технологію лиття людина опанувала лише після того, як "пройшла курс" гарячої обробки металу.

До цього часу вже в багатьох місцях земної кулі добували мідну руду і виплавляли з неї мідь. Особливою популярністю користувалися рудники острова Кіпр, якому, як вважають деякі історики, мідь і зобов'язана своєю латинською назвою "купрум". Древньоруське ж слово "мідь", на думку деяких вчених, походить від слова "сміда" - так племена, що населяли колись європейську частину континенту, називали всякий метал.

Давно став надбанням історії мідний вік, але людина і не думає розлучатися з міддю - своїм давнім і відданим другом.

(За матеріалами книги С. І. Венецького "Розповіді про метали" та Вікіпедії)